Харківська гімназія №14 Харківської міської ради Харківської області

 






Промислова Фармація
Відеоінструкція для вступу 2019

Футбол - игра миллионов

"Я б не так іще сказав..."   ...Пригадую, як у середині 1960-х років під час одного з засідань Комісії пропаганди та агітації Української федерації футболу (якою, до слова, успішно тоді керував авторитетний вчений Оратовський) цитували віршики відомого поета-гумориста Павла Глазового (працював він тоді заступником головного редактора журналу "Мистецтво"), чиї римовані гуморески, байки та усмішки були винятково популярні. До слова, далеко не всі з них виходили друком. Деякі – тільки усно! Під час засідань комісії всі реготали, коли Павло Прокопович виголошував свої поетичні шедеври на футбольні теми. Згадую, наприклад, одну з гуморесок (текст – як запам’ятав):   Розкричався на суддю Саливон Макуха. Поруч дамочка сидить, Затуляє вуха.
А Макуха каже їй:
Крєпко ізвіняюсь!
Я б не так іще сказав
Та жінок стісняюсь...  
В одній з його друкованих збірок мені пощастило побачити ще й таку – під назвою "Добра пам’ять":
  Сидить жінка, зажурилась,
Хита головою:
– Оце рівно вже три роки
Ми живем з тобою.
А ти тільки про футбол свій Плетеш-теліпаєш...
Де зустрілися ми вперше?
Ти хоч пам’ятаєш?
– Пам’ятаю
. Ми зустрілись Біля автомата. Після того, як "Динамо" Виграло в "Кайрата".   ...І ми уже – упереді!   Була й народна творчість. Зокрема, присвячена певним подіям. ...1966 рік. Київське "Динамо", ставши чемпіоном СРСР, зустрічається в Москві у фінальному матчі за Кубок СРСР зі столичним "Торпедо". Досі лише московським командам щастило, ставши чемпіонами, здобути й Кубок: "Динамо" (1937), "Спартак" (1938, 1939, 1958), ЦБЧА (1948, 1951), "Торпедо" (1960). І все. І в фіналі Кубка-1966 шанси киян на "золотий дубль" здавалися не дуже реальними. Адже матч був у Москві. І все ж – Кубок виграли кияни! А відтак – і зробили "Золотий дубль!". Це було свято на всю Україну. Негайно ж до редакції "Молоді України" стали надходити листи з різних куточків України (майже однаковими текстами на стиль і мотив популярної тоді пісні з якогось популярного тоді радянського кінофільму, яка починалася словами: "Как провожают пароходы – совсем не так, как поезда", з приспівом "Вода, вода – кругом вода". Отже, футбольний український варіант:   Як проводжали ми "Динамо" Зовсім не так, як ЦСКА! Ми твердо вірили у Сабо, В стрімкі прориви Бишовця! А Біба наш як їм закрутить, То буде їм не до лиця – Андрійко Кубок наш получить, Пожме п’ятак у Бишовця!   Приспів: Ах, Кубок – наш! Ми вірим в це! Бо Сабо наш Зробить усе!   Та зустрічало нас "Торпедо" Зовсім не так, як ждали ми, Та ось наш Толя робить фінтик, І ми уже – упереді!   Приспів...   На жаль, далі не пам’ятаю. Може, хтось із наших читачів-ветеранів оце згадає й нам нагадає? А суть оспіваних подій, згадую (їздив на цей матч з командою "Динамо" як спецкор "Молоді України", в якій відтак надрукував репортаж під назвою – "Подорож за Кубком і з Кубком"), була, всі знають, така: у першому таймі Анатолій Бишовець красивим ударом відкрив рахунок. Москвичі його так і не зрівняли. А в другому таймі Андрій Біба завдав завершального удару – 2:0! І Кубок – наш! А з ним – і "Золотий дубль"!   І знов – на честь "Динамо"   ...Згадую подеколи ті далекі роки, коли мені доводилося активно виступати з публікаціями на футбольні теми (під псевдонімом – прізвищем моєї мами Явдохи Ходун)не лише на шпальтах "Молоді України" (де, між іншим, я працював у штаті до квітня 1973 р., коли перейшов у "Спортивну газету"). А також багато років у співтоваристві з видатним футбольним суддею Іваном Васильовичем Мироновим складав тексти друкованих програмок-буклетів (без наших підписів) на кожен календарний домашній матч київського "Динамо". Гонорар отримував він, а мені за кожну програму давав 10 рублів. Також ФФУ ще й, як відомо, здавна щороку навесні видавала друком у Києві щорічні довідники-календарі з багатьма подробицями найцікавіших подій минулого сезону, анонсуючи також усе найвагоміше на поточний рік. І раптом ФФУ наприкінці 1971 року запропонувала мені стати упорядником чергового такого довідника-календаря під назвою "Футбол-72". Цю пропозицію мені особисто зробив дуже авторитетний працівник ФФУ Петро Безносенко, детально розповівши, що необхідно, а що бажано включити до збірочки. Мені надали допомогу деякі інші спортивні журналісти, і збірка "Футбол-72" з підзаголовком "Довідник-календар XXXIV чемпіонату СРСР з футболу" вийшла друком навесні того року у київському видавництві "Здоров’я" (на останній сторінці зазначено, що укладач – Ю.М. Лазарєв). Передусім у збірці було щедро відзначено той радісний факт, що 1971 року чемпіоном СРСР уп’яте стало київське "Динамо". З тієї нагоди було включено до згаданої збірки "Футбол-72" пісню під назвою "Команда високої проби" (автор слів – поет Василь Юхимович, мій давній друг, віце-редактор журналу "Україна"; автор мелодії – відомий тоді композитор Яків Цегляр). Вдалося вмістити не лише весь текст пісні, а й ноти!   Ось її текст:   В пошані майстри-ветерани, Когорта надійна сьогодні в строю. Кришталь, і медалі, і травми, і рани Позначили долю твою. Могутньою радуєш грою, Гримить стадіон: "Мо-лод-ці! Мо-лод-ці!" Бувало складали до ніг твоїх зброю І грізні "шотландські стрільці".   Приспів: На святі й твої нагороди Спортивна колона нестиме. Нехай назове і футбольні ворота Наш Київ-герой золотими! Ото гравці! Ура, фізкульт-ура! Ой молодці! Ура, фізкульт-ура! Блискуча, славна гра Над схилами Дніпра. Ура динамівцям, ура!   Великого спорту окраса, Мужніла команда киян в боротьбі. І напад, і захист найвищого класу В двобої здавались тобі. Як ворог почав наступати, Ти в нього стріляла м’ячем, як ядром. Хоч Київ палав, не взяли окупанти Й півполя твого над Дніпром.   Приспів   Ростуть в областях і в столиці Резерви твої, переможні дублі. Тримайся, "Динамо", в турнірній таблиці На верхнім, обжитім щаблі! Вже золото вищої проби Вітчизна вручала киянам не раз. Пора і званням чемпіона Європи, Командо, порадувати нас!   Пророчий вірш   З цього ж приводу відомий тоді спортивний журналіст Леонід Горіловський запропонував мені включити до збірки свою віршовану добірку під загальною назвою "Шаржі й епіграми на декого з "Динамо". Навряд чи є змога передрукувати тут усі рядки, героями яких були: тодішній наставник "золотих киян" Олександр Севидов, деякі з чемпіонів СРСР-1971 – Євген Рудаков, Віктор Колотов, Стефан Решко, Віктор Матвієнко, Сергій Доценко, Володимир Веремеєв... Може, буде ще нагода. А останнім героєм цих епіграм було обрано динамівця, ще не удостоєного золотої медалі, бо того року він виступив у основному складі команди лише в одному матчі. Постійно ж грав лише в дублюючому складі. Але вже тоді привернув увагу своєю яскравою атакувальною грою, своїм, як писали тоді про нього, "чуттям голу". Хто ж був отим обранцем? Цей вибір став пророчим. Олег Блохін! Ось цей віршик, присвячений тодішньому дублерові "Динамо":   Влучить мить, візьме приціл – І в "дев’ятку" прямо... Отакі-то є стрільці, Наймолодші молодці У сім’ї "Динамо"!   Це був лише початок. Вірш, присвячений Олегу Блохіну, виявився пророчим.   "Золотий рік"   Уже наступний рік став для Блохіна "золотим". Не для команди вже, ні. Динамівці Києва тоді задовольнилися "сріблом", а чемпіоном СРСР стала луганська "Зоря". Уже у наступному моєму довідникові-календарі "Футбол-73" цей черговий успіх українського спорту було відзначено як слід. У тому числі й віршиком:   Наш тепловоз вперед летить У сяйві перемоги, І в стукоті коліс звучить: "Зоря" зійшла, "Зорі" – дорогу!   Але цей рік уперше став "золотим" не лише для луганської команди. А й для Олега Блохіна, який забив у чемпіонаті СРСР за основний склад київського "Динамо" найбільше – 14 м’ячів. Окрім того, Блохін, водночас, здобув у чемпіонаті СРСР єдиний з призів великого футболу, який доти вперто обминав динамівців Києва, – Кубок газети "Труд" найкращому бомбардиру. У тій же збірочці "Фут-бол-73" не залишилися в боргу перед 20-річним голеадором і любителі віршованого слова.   Ой, пушкарику, пушкар! Ще удар і ще удар! Може, врешті вдасться взуться В Золоту футбольну Бутсу!   Як відомо, наступні призові вершини великого футболу Блохін брав не раз. А хто ж був автором ще одного того пророчого віршика? Відомий тоді (та ще й нині) футбольний журналіст Олександр Маноха, постійний автор "Молоді України"! Цей віршик був частиною його нарису під назвою "Щасливий дебют", присвяченого бомбардирському злету Олега Блохіна в чемпіонаті СРСР, а також деяких інших змаганнях 1972 року. Нарис і вірш було надруковано в згаданій збірці "Футбол-73". У тій же збірочці, між іншим, знайшлося місце і для привітання на честь славетного Валерія Лобановського, котрий тоді вдало очолював дніпропетровський "Дніпро". Його команда 1971 року вперше вторувала шлях до вищої ліги, де в чемпіонаті СРСР-1972 дебютувала на високій шостій сходинці.   Між іншим, "Дніпро" набрав стільки ж очок, як іще два клуби, "Арарат" і ЦСКА, але поступився їм за різницею забитих і пропущених м’ячів. І лише на одне очко відстав од динамівців Києва та Тбілісі. Отже:   Іде на всіх парах Футбольний корабель дніпровський, Стерно в міцних руках Тримає лоцман Лобановський!   А блискучий злет Блохіна не припиняли оспівувати любителі римованих рядків. Згадую, що сталося після виходу друком збірки "Футбол-73". Я тоді якраз перейшов з "Молоді України" в "Спортивну газету", де мене відразу попросили, зокрема, не совати свого носа в чуже просо, тож збірку "Футбол-74" і програмки на матчі робив уже Валера Мирський (між іншим, уже зі своїм підписом). Переглядаючи свіжу редакційну пошту (а мене "СГ" призначили зав. відділом листів і масової роботи), раптом бачу добірку спортивних віршиків якоїсь ентузіастки. Серед них був і футбольний: з таким захоплюючим текстом на мотив популярної народної пісні:   Ой у лузі, та ще й при березі, Розцвіла калина... Народила Адаменко Бомбардиром сина!   Річ у тім, що мати Олега Блохіна Катерина Захарівна Адаменко була дуже відомою легкоатлеткою – колишня чемпіонка і рекордсменка СРСР зі спринтерського бігу, відтак – заслужений майстер спорту. І ось маєте: порадувала спорт новим блискучим досягненням. Яке й спонукало читачку присвятити їй маленьку оду (яку тоді в редакції "СГ" запам’ятали всі)...   П’ємо до дна?!   Оце поки що все, що я наразі можу згадати з "футбольної поезії" тих далеких-далеких років. Щодо ближчих часів... Якось у Києві на Республіканському стадіоні відзначали один з яскравих ювілеїв легендарного бомбардира. Не раз прилюдно та гучно лунали такі, начебто, тости (а то й справжні):   За Блохіна! За Блохіна! П’ємо до дна! П’ємо до дна!   Можливо, хтось із читачів згадає та надішле нам повний текст? А то й власні цікаві зразки цього жанру?!
Нравится