Харківська гімназія №14 Харківської міської ради Харківської області

 





День української писемності й мови

 

 

1

9 листопада 1997 р. ,в день вшанування пам'яті Преподобного Нестора-Літописця,

 був виданий указ Президента України "Про День української писемності та мови".
В ньому сказано про те, що за ініціативою громадських організацій та з урахуванням важливої ролі української мови в обєднанні українського суспільства встановлено в Україні День української писемності та мови.
Це робиться для того, щоб привернути увагу до історії української книги і до сучасних її проблем. 
 (відео)

2

Преподобний Нестор-літописець — киянин, у сімнадцять років прийшов у Києво-Печерську лавру послушником. Прийняв його сам засновник монастиря преподобний Феодосій. Молитвою та послухом юний подвижник невдовзі перевершив найвидатніших старців. Під час постригу в ченці Нестор був удостоєний сану ієродиякона. Книжкова справа стала змістом його життя.

3

Найвизначнішою працею Нестора-літописця є «Повість временних літ» — літописне зведення, складене у Києві на початку XII століття. Це перша у Київській Русі пам’ятка, в якій історія держави показана на широкому тлі світових подій. Преподобний Нестор довів розповідь з літописних зведень кінця XI століття до 1113 року. Всі наступні літописці лише переписували уривки з праць преподобного Нестора, наслідуючи його. Але перевершити так і не змогли. «Повість временних літ» була і залишається найвидатнішою пам’яткою слов’янської культури. Тому преподобного Нестора-літописця можна по праву вважати батьком не лише вітчизняної історії, а й словесності.

4

Впродовж кількох століть український народ привчали до думки про нібито «вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний масив української ж писемності, історії та культури, яка сягає глибокої давнини і нараховує багато тисячоліть. За науковими розвідками лінгвістів, мова української народності почала формуватися ще у VI-IX столітті. Процес унормування загальнонародної української мови вчені відносять до ХІІІ-ХІV століття. У різні періоди літературна мова української народності поєднувала в собі елементи давньоруської писемної мови (Х-ХІІІ ст.), українсько-білоруської (ХІV-ХV ст.), слов’яноукраїнської, староукраїнської («простої мови»), церковнослов’янської (ХІV-ХVІІ ст.). Інтенсивне формування нової української мови дослідники відносять до другої половини ХVІІІ-ХІХ століть.

5

Почалася з маминого слова,

З буйних трав і синього Дніпра.

Рідна мово, зіронько ранкова !

Кущ калини з рідного двора

Ти – журлива пісня мого діда,

Коровай весільний на столі,

Вишиванка сонячного літа,

Сад вишневий щедрої землі.

Дівчино з привітної господи!

І пшениці сплетена коса.

Рідна мово, серце мого роду !

Ти мій біль, моя Лобов, сльоза.

(Тетяна Лакиза)

6

Зачинателем сучасної української літературної мови вважається І. П. Котляревський, а основоположником — Т. Г. Шевченко. Разом з розвитком писемного слова український народ став великою нацією, здатною вирішувати питання будь-якої складності й ваги. Українська мова створювалася зусиллями численних поколінь протягом кількох епох. Цією мовою створені багатющі скарби усної народної творчості, написані художні твори світового рівня. Вона відобразила народну мудрість, досвід, мрії людей, красу душі. Мова об’єднує сучасників й усі попередні покоління у велику родину – український народ. Від утисків і принижень її боронили українські козаки, вчені, митці слова і діячі культури. У різні часи вони йшли за неї у в’язниці, концтабори і на смерть.

7.Ось лише деякі  історичні факти заборони української мови

 


1729 року вийшов указ Петра II, який зобов’язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження. 


1769 р. — сувора заборона Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою та розпорядження вилучити ті букварі, що вже були розповсюджені й використовувалися. 

3 серпня 1775 р. царський маніфест «Об уничтожении Запорожской Сечи и причислении оной к Малороссийской губернии» та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях. 
1847 р. — розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» в Києві, арешт і покарання його учасників. Найжорстокішого покарання зазнав Т. Шевченко — 10 років рекрутчини, із власноручним царським присудом: «Під найпильніший догляд, заборонивши писати і малювати». Посилення переслідувань української мови, літератури та культури. 

Нищівного удару українській мові завдав 18 липня 1863 р. міністр внутрішніх справ П. Валуєв. У його таємному циркулярові, зокрема, зазначалося, що «никакого особенного малороссийского язика не было, нет и быть не может, и наречие их, употребляемое простонародием, есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». А ще за 15 років до Валуєвського циркуляру німецький поет Боденштедт зазначав: «Малоруська мова — найгармонійніша серед усіх слов’янських мов і вирізняється великою музикальною гнучкістю». Та за циркуляром заборонялося навчання в освітніх закладах усіх рівнів, друкування книг духовного змісту, навчальних та для народного читання українською мовою; як виняток, дозволялося видавати тільки твори художньої літератури після попередньої ретельної цензури. 

1881 р. — заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1888 р. — указ Олександра ІІІ про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. — заборона друкування українських книжок для дітей. 

1907 р. — урядом зліквідовано українську періодичну пресу, конфісковано видану в роки революції (1905–1907) українську літературу, розпочалися репресії проти діячів української культури. 

«Урожайним» на репресії був 1914-й, рік початку Першої світової війни:

§  заборона царатом святкування 100-річчя від дня народження Т. Шевченка;

§  указ Миколи II про скасування української преси;

§  заборона в окупованих російською армією Галичині й Буковині вживання української мови, друкування книг і часописів українською;

§  розгром товариства «Просвіта»;

§  зруйнування бібліотеки Наукового товариства ім. Т. Шевченка;

§  депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

§   

§  1933 р. — самогубство Миколи Хвильового як протест проти масових арештів українських діячів культури та мистецтва. 22 листопада постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації. 

1934–1941 рр. — знищення архітектурно-культурних пам’яток в Україні,арешт і страта 80% національної інтелігенції

8.

1934 р. — розстріл у Харкові 34 літераторів, серед яких були К. Буревій, О. Близько, І. та А. Крушельницькі, Г. Косинка, Д. Фальківський, М. Яловий та інші за стандартним на той час обвинуваченням «в организации подготовки террористических актов против работников советской власти. Имущество всех конфисковать». 

1937 р. — масовий розстріл ув’язнених на Соловках українських діячів культури й мистецтва на честь 20-річчя більшовицького жовтневого перевороту. 

1964 р. — умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР. 

1965 р. — перша велика хвиля арештів українських діячів  

1967–1971 рр. — арешти В. Чорновола, А. Лупиноса, ініціаторів «Листа творчої молоді Дніпропетровська» проти зросійщення, убивство Алли Горської 

1972 р. — друга велика хвиля політичних арештів (В. Чорновіл, Є. Сверстюк, Іван та Надія Світличні, Іван Дзюба, М. Осадчий, Василь Стус, І 

1977 р. — арешт і суд членів Української Гельсінської групи та ін. (М. Руденко, О. Тихий, М. Матусевич, М. Маринович, Г. Снєгірьов, Л. Лук’яненко та ін.). 

1979 р. — чергова хвиля арештів українських діячів ,усі вони отримали максимальний термін ув’язнення в таборах суворого режиму з подальшим засланням). Убивство композитора Володимира Івасюка

9

Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя. Тому в 1989 році Верховна Рада УРСР надала українській мові статусу державної.

Буду я навчатись мови золотої…

У трави - веснянки, у гори крутої,

В потічка веселого, що постане річкою,

В пагінця зеленого, що зросте смерічкою.

Буду я навчатись мови блискавиці

В клекоті гарячім кованої криці,

В кореневищі пружному ниви колоскової,

В леготі шовковому пісні колискової.

Щоб людському щастю дбанок свій надбати,

Щоб раділа з мене Україна – мати,

Щоб не знався з кривдою ,не хиливсь під скрутою,

В гніві – бився блисками, а в любові – рутою!

(А.Малишко)

 

10

У день української писемності та мови стартує  Міжнародний конкурс знавців української мови імені Петра Яцика. Цей унікальний мовний марафон був зініційований великим українським меценатом і громадським діячем Петром Яциком, який усе життя прожив у Канаді, але завжди пам’ятав про рідну землю.Після здобуття незалежності він часто приїздив до України. Мовна ситуація в Україні дуже непокоїла Петра Яцика, бо він був переконаний, що є мова — є й держава, немає мови — немає держави.

Коли забув ти рідну мову,

Яка б та мова не була -

Ти втратив корінь і основу

Ти обчухрав себе дотла.

(А.Білоус)

Так народилася ідея конкурсу з української мови для української ж молоді. Рік від року конкурс набуває популярності, бо головна мета цього мовного змагання — утверджувати державний статус української мови, підносити її престиж.

 

 

 

11.До українців 

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці, —
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми — українці.
І що е в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш — у піснях, а не в барилах вина,
І що щедрість — у серці, а не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край — територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас: — Говори!
Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!
Запитаймо у себе, відколи, з якої пори,
Почали українці себе у собі забувати.
Запитаймо про те, чи списати усе на буття,
Котре нашу свідомість узяти змогло так на Бога,
Що солодшим од меду нам видався час забуття
Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.
Українці мої! То вкраїнці ми з вами — чи як?
Чи в «моголах» і вмерти судилось нам ще від Тараса?
Чи в могили забрати судилось нам наш переляк,
Що знітив нашу гідність до рівня вторинної раси?
Українці мої! Як гірчать мені власні слова!..
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці.
Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
І в мені ниє крамоли осколок тупий,
Мене дума одна обсідає і душить на славу:
Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?
Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?
То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря
І хіба не зотліє на тлю українство між нами,
Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря
Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?
Українці мої! Дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.
Тільки хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна...

Віктор Баранов

12

Українська мова - державна мова України. Вона також є рідною мовою українців, які проживають за межами України: у Росії, Білорусі, Казахстані, Польщі, Словаччині, Румунії, Канаді, США, Австралії та інших країнах. Українською мовою розмовляє близько 45 мільйонів людей і вона входить до другого десятка найпоширеніших мов світу. 
За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 року українську мову вважали рідною 67,5% жителів України, що на 2,8% більше, ніж за даними перепису 1989 року

13

Нетлінним скарбом століть називають національну мову і літературу — скарбом, що передається від покоління до покоління, що об’єднує минуле й прийдешнє. Мова — живий організм, вона розвивається за своїми законами, а тому треба у чистоті берегти цей нетлінний скарб, прислухаючись до порад відомого нашого поета Максима Рильського:

Як парость виноградної лози,
Плекайте мову.
Пильно й ненастанно
Політь бур’ян.
Чистіша від сльози
Вона хай буде.
Вірно і слухняно
Нехай вона щоразу служить вам,
Хоч і живе своїм живим життям.

 

 

Подобається