Пивоварова Наталія Анатоліївна
Практичний психолог
Освіта вища - Харківський державний університет Внутрішніх Справ, 2001
Кваліфікаційний рівень – спеціаліст I категорїї.
Стаж роботи – 17 років.
Учитель — напарник
Дитині, яка щойно змінила свій статус на школяра, варто пояснити, що вчитель завжди допоможе. Тому не потрібно соромитися ставити їй чи йому запитання. З будь-якого питання, яке турбує, можна звертатися до вчителя: щодо роботи чи туалету, коли не зрозумів, куди піти, коли холодно чи хочеш пити — перепитай учителя, він завжди допоможе тобі, однак потрібно буде почекати.
Дитина має розуміти, що вчитель — один на клас, а дітей багато. Тому задовольнити одночасно всіх він/вона не може. Потрібно трішки зачекати своєї черги. Але важливо поселити в голові дитини думку, що з будь-якого приводу вона має звернутися саме до вчителя.
Oбраз учителя має бути позитивним
Часто батьки не зовсім погоджуються з діями чи правилами, якими керується вчитель у своїх діях. Та ніколи не можна обговорювати з негативної сторони вчинки вчителя чи його поведінку. Адже дитина не завжди вловлює суть розмови і може помилково сформувати загальне негативне враження не лише про вчителя, а й про школу загалом.
Школяр — це круто
Щоб пришвидшити процес адаптації, варто обговорити з дитиною, чим саме відрізняється школа від садочка. Школяр — це інший статус для дитини. Поясніть: «Ти подорослішав, і тепер ти в статусі школяра. Це дуже круто! Тепер тебе навчатимуть писати і читати, тому необхідно буде трохи довше сидіти за партою, проте це не на цілий день! І вже з обіду ти матимеш вільний час для інших улюблених справ».
Якщо знаєте, що найближчим часом плануються екскурсії, покажіть школу з позитивної сторони: тепер діти всі разом їздитимуть на екскурсії і пізнаватимуть світ навколо. Поясніть, що в самій школі дітки менше граються, зате навчаються лише півдня.
Важливість довірливих стосунків
Найважливіше в цей час — закріпити довірливі стосунки між дитиною і батьками. Це означає, що кожного дня дитина та батьки мають поговорити про те, як минув день у школі. Важливо: ця розмова не повинна мати вигляд допиту чи тотального контролю — запитання варто ставити зі спокійною інтонацією з нотками цікавості.
Під час цієї розмови ми в жодному разі не засуджуємо дитину за її почуття чи страхи. Дорослим варто більше слухати, ніж говорити — використати техніку активного слухання. Слід почути дитину й вибудувати зворотний зв’язок.
Якщо дитина, наприклад, прийшла і сказала, що їй було страшно, не потрібно радити їй що робити. А тим паче — казати щось на кшталт: «Та ти чого, це ж зовсім не страшно!» Просто поставте їй більше уточнювальних запитань. Спочатку поверніть емоцію дитини, скажіть: «Я розумію, тобі було страшно», а далі ставте уточнювальні запитання: «Як гадаєш, чому це сталося?», «А як ти думаєш, як можна вирішити ситуацію, що склалася?»
Не давайте дитині готових рішень, не пропонуйте поради, адже вона має навчитися вирішувати самостійно.
У 7 років дитина вже сама знає тисячі рішень ситуацій, краще вислухайте її і підбадьорте. Зараз найкращий час для батьків: із позиції контролю варто перейти на позицію людини, яка підтримує та вислуховує. Якщо дитина не хоче розповідати про школу, це означає, що потрібно знайти ключик, щоб дитина відкрилася. Можна застосувати такі фрази, які викличуть дитину на діалог: «Що тобі найбільше сподобалося в школі?» і «Що тобі найменше сподобалося сьогодні?», «Із ким ти сьогодні подружився?»
Або спробуйте знайти точку входу в розмову, граючи разом у гру «Якого кольору в тебе сьогодні настрій?» Батьки можуть почати самі й назвати колір, з яким асоціюють сьогоднішній день, і розповісти чому. А коли черга дійде до дитини і вона назве свій колір, запитати її, а що саме цей колір для неї означає.
Учитель — ключова фігура
Батьки формують самооцінку дитини до 7 років — це позитивне або негативне ставлення до себе. А вчитель формує соціальну оцінку — тобто, яка дитина в колективі: кмітлива, швидка, занудна, смішна, конфліктна чи неконфліктна.
Для дитини перший учитель є дуже великим авторитетом, тому важливо, яким цей учитель буде. У дитини є певна ідеалізація. Тому якщо вчитель починає формувати негативну самооцінку дитини, критикує привселюдно чи принижує особистість («Ти ледар! Подивись на себе…»), батьки мають переговорити з учителем.
Поведінку і вчинки критикувати можна, переходити на особистості — ні! Якщо ж учитель повірив у дитину та зміг надихнути її в перші роки навчання — це позитивно відіб’ється на всьому подальшому житті дитини.
Тому навіть якщо вчитель має якісь претензії до поведінки чи успішності вашої дитини і розповідає вам про це, то навіть якщо вам справді соромно за дії дитини, не перекладайте це на школяра. Зупиніться й спробуйте зрозуміти дитину. Адже за поганою поведінкою стовідсотково стоїть якась проблема: чи то брак підтримки вдома чи в класі, можливо, її цькують у школі, або вона надзвичайно боїться.
Місточки довіри і підтримки
Пишіть своїй дитині листівочки і кладіть непомітно в портфель чи кишеню. Прості фрази або схеми типу «Я люблю тебе», «Привіт», «Гарного дня» — будуть приємним сюрпризом для юного школяра та нагадають про близькість батьків. Придбайте чи зробіть символічний амулет для дитини від мами і тата і разом вигадайте історію. Щоразу, як дитина сумуватиме за батьками в школі, вона зможе діставати амулет й одразу відчуватиме їх поруч.
Покладіть дитині із собою улюблене печиво чи щось смачненьке, що нагадуватиме дитині в школі, як сильно про неї піклуються батьки. Якщо правила школи не забороняють, дайте дитині із собою годинник-телефон (тільки попередньо навчіть ним користуватися). У такий спосіб ви зможете обмінюватися сердечками, аудіоповідомленнями, а дитина буде певна, що за потреби легко зв’яжеться з батьками.
Підтримайте бажання дитини дружити з іншими однокласниками поза школою. Так вона матиме ще одну точку опори крім учителя. А також підтримку в школі від найкращого друга.
.png)
Как взрослеют детские страхи.
Как показывает мой опыт работы психологом, обычно родители очень боятся возникновения страхов у своих детей. Некоторые мамы и папы спешат обратиться к специалисту сразу же, как только они заметят проявления тревоги у своего ребенка, а некоторые, наоборот, приходят на консультацию только тогда, когда у их сына или дочери из-за страхов возникают проблемы со сном, учебой или общением.
Как же понять, когда ребенку нужна помощь, а когда он сможет сам справиться со своими страхами? Для этого взрослым нужно, прежде всего, знать о возрастной динамике страхов, то есть о том, как страхи «взрослеют» вместе с детьми. Тогда им легче будет судить о том, какие страхи являются нормальными для данного возрастного периода (или даже отражают достижения ребенка в развитии!), а какие – это уже повод для беспокойства родителей.
В возрасте от 3 до 5 лет у детей активно развивается воображение, поэтому могут появляться воображаемые страхи. Теперь ребята могут и днем бояться Бабу-Ягу, Кощея, Серого Волка и прочих злодеев, не существующих в реальности. Кроме этих страхов возможны и другие - одиночества, темноты и замкнутого пространства.
С 5 до 7 лет дети обычно начинают понимать, что жизнь людей не бесконечна и что смерть прерывает, в конце концов, существование всякого живого существа. Как следствие такого зрелого осознания у них возникает страх смерти. Ребенок начинает бояться своей смерти и смерти своих близких, прежде всего родителей. Остальные страхи, возникающие в этот возрастной период, например, страхи перед чертями, жителями потустороннего мира, боязнь пожаров, потопов, войны и пр., представляют собой разновидности все того же страха смерти.
В 6-7 лет в жизни ребенка происходят коренные перемены – он начинает учиться в школе и ощущает себя членом общества (пока еще школьного). Это многое меняет в мировоззрении первоклассников. Как правило, все нормально развивающиеся мальчики и девочки в возрасте от 6 до 10 лет хотят быть «хорошими», то сеть соответствовать ожиданиям взрослых. Поэтому меняются и страхи. Главный страх в данном возрасте – это страх быть не тем, кого ценят, любят и уважают. Отсюда могут вытекать страхи опоздать, не успеть, не понять, сделать не правильно, поступить плохо и т.п.
В развитии детей младшего школьного возраста есть еще одна особенность: им свойственно магическое мышление, поэтому они начинают бояться стечения «роковых» обстоятельств, таинственных явлений, суеверий. Но детская психика использует и традиционный детский прием борьбы со своими страхами – дети рассказывают друг другу страшные истории, и с удовольствием боятся все вместе! Из вариантов страха смерти, в силу магического мышления, сохраняется страх стихии.
Как вы видите, страхи детей действительно «взрослеют» вместе с ними, становясь более реальными и социальными. Поэтому, если описанные страхи появляются «вовремя» и не слишком ярко выражены, то воспринимайте это как одно из подтверждений нормального, своевременного развития вашего ребенка.
Если же ваш сын или дочь не просто чего-то опасаются, а страдают от этих переживаний, если страх становится навязчивым, если он осложняет жизнь вашего любимого чада, или если вы видите несоответствие страхов возрасту вашего ребенка, то в этих случаях лучше обратиться за консультацией к психологу.
Психологічний портрет першокласника
Я – ПЕРШОКЛАСНИК
1. Педагогическая готовность:
– навыки чтения (по слогам или бегло)
– навыки письма (печатными буквами, либо короткие слова прописными)
– навыки рисования;
– звуковая культура речи (чистая речь);
– умение развернуто ответить на вопрос;
– хороший словарный запас;
– хорошая общая осведомленность.
2. Интеллектуальная готовность:
– дифференцированность восприятия как основа мышления;
– развитое воображение;
– хорошая ориентировка в пространстве и времени;
–развитое наглядно-образное мышление (умение выделять существенное в явлениях окружающей действительности, а также умение сравнивать их, видеть сходное и отличное;
– развитая тонкая моторика рук (владение карандашом, ручкой, ножницами, навыки рисования);
– хорошая образная память;
–развита регулирующая функция речи (выполняет словесные инструкции);
– интеллектуальная активность (умение превратить учебную задачу в самостоятельную цель деятельности);
– предпосылки абстрактно-логического мышления (способность понимать символы, способность сформулировать вопросы, способность самостоятельно рассуждать, находить причины явлений и делать простые выводы).
3. Мотивационная готовность:
– выраженность познавательных интересов;
– стремление освоить роль школьника (хочет ходить в школу, иметь портфель и т.п.);
– принятие системы требований, предъявляемой школой и учителем.
4. Эмоционально-волевая готовность:
– умение управлять своим поведением (на уроке, во время перемены);
– сохранение работоспособности в течение одного урока и в течение учебного дня;
– эмоциональная устойчивость (регуляция эмоций);
– произвольная регуляция внимания (концентрация, устойчивость, переключение внимания);
– умение задерживать свои импульсы (например, не перебивать других в разговоре);
– умение продлить действие, приложив к этому волевое усилие.
5. Коммуникативная готовность:
– желание общаться со взрослыми и детьми;
– умение установить контакт с учителем;
– сохранение чувства дистанции;
– способность к личностному контакту со взрослым (в противовес ситуативному);
– умение устанавливать контакт со сверстниками;
– умение войти в детский коллектив и найти свое место в нем;
– умение выполнять совместную работу;
